Завантажити презентацію

Ведучий : 

Бій під Кру́тами — бій 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 5-6-ти тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми (трьома стами) київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав — та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут.

Перегляд короткометражного відеофільму

На похороні у Києві біля Аскольдової могили Президент УНР Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш з назвою «Пам'яті тридцяти».

Ведуча

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Ведучий

Передісторія

Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертого універсалу незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — та що більшовики передбачали поширення революції і на терени України.

Перше, що зробили більшовики захопивши в жовтні 1917 владу в Петербурзі, це відшукали привід до оголошення війни Центральній Раді. Без України нема Росії, не криючись заявляли Троцький, Свердлов, Ленін.

Учень1

12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в половині грудня більшовицькі війська під командуванням Михайла Муравйова, новопризначеного командувача, пройшли кривавим маршем від Харкова до Києва.

 Ось коротке газетне повідомлення того часу: «В Харкові обеззброєно 2 українські полки. На Київ їдуть 3 ешелони, броньовики і артилерія. У Полтаві йде великий бій між українцями та більшовиками. На Орлово-Іванівському руднику більшовики вдерлись в «Просвіту» і пороздирали всі книжки. Червона гвардія засіла у валі на Печерську і почала обстрілювати місто.»

 З кінцем грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Наступ на місто більшовицькі війська під командуванням Муравйова вели двома групами: одна по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Ведучий

Тактичне значення тогочасних залізниць. По залізницям перекидалися війська з одного промислового центру на інший, тактично спочатку захоплювали важливі центри індустрії, а вже далі війська «зачищали» захоплену територію.

Учень 1

Тим часом із майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15,000 чоловік по всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їх стомленість війною — а передусім на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР.

Учень 2

Найкраще цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:

«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.

Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…

Учень 1

Генерал армії УНР Удовиченко, який у січні 1918 року був начальником штабу Коша Слобідської України і брав участь у боях за Київ, згадував: «Сформовано студентський курінь у складі 200 юнаків. Йому доручено нести охорону Педагогічного музею, де відбувала свої засідання Українська Центральна Рада, та охорону інших державних установ.

Із опису битви

«… На станції Крути юнаки зайняли позиції. У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у легких шкільних шинелях залягли вони в лаву. Назустріч їм посунули московські війська — 5000 бійців… П’ять годин безупинно студентський курінь стримував ворога, будучи під градом куль і гранат».

Учень 2

Найтрагічніші моменти бою під Крутами описав його учасник — поручник армії УНР Михайлик: «Мені видно було чорні густі лави матросів, що пішли в наступ. Застрочили скоростріли, рушниці. Видно було, як падали у сніг чорні постаті матросів, але просувалися вони все ближче й ближче. У нас уже було багато поранених і сотня відходила до окопів. Тут були розміщені всі наші сили, які чекали рішучого моменту. А він уже наближався. Густі лави сірих і чорних постатей ішли на весь зріст. З окопів застрочили сорок наших скорострілів і рушниці трьох сотень юнаків та студентського куреня. Падали чорні постаті, за ними йшли нові, знову падали, і знову йшли одні за одними чорні й сірі лави. Наші окопи, станція й потяги засипалися ворожими кулями, але ми трималися міцно. Посилали по набої до потягів за півтори версти, вистрілювали їх і знову посилали. Але грізні вістки: «немає набоїв», «псуються скоростріли» — пролетіли по окопах. А тут чорні постаті знялися, почулися крики «ура», «слава», і все перемішалося. Стріляли один в одного. Обливалися кров’ю багнети. Вдесятеро більше ворогів. Вони й перемогли.

 Почався швидкий, неорганізований відступ до потягів, а москалі з криками «ура» кинулися до станції, яку охороняли 50 студентів, переважно ті, що не вміли стріляти. Два вагони, відведені для поранених, були переповнені, підвели третій. Потяги рушили під вогнем ворога».

Учень 1

Відомості про Крутівську трагедію доповнює також історик Дмитро Дорошенко: «Молоді герої в останньому розпачливому пориві кинулися в атаку на переважаючого ворога, але були буквально знищені; частина — 27 юнаків — потрапила в полон. Більшовики дико знущалися над полоненими і на другий день усіх розстріляли, заборонивши селянам ховати їхні тіла. Сімох поранених вони відправили помилково до Харкова, і ті якимось чудом врятувалися. Тільки весною, вже після очищення Києва від більшовиків почали розшукувати останки полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено і перевезено до міста. Тут їх урочисто поховано в одній братській могилі на Аскольдовому цвинтарі».

Ведучий

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історії  СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри,  до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік тоді як насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили.

Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

Учень2

В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу тих подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест. А дещо пізніше, пам’ятник копія однієї з колон портику Червоного корпусу заввишки 10 метрів

 [  Показати:     Меморіал битви під Крутами 1918 р.(авт., Анатолій Гайдамака, 2006р.)]

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка.

Перегляд світлин меморіалу пам’яті, музейні експонати.

Ведучий

Запалимо свічку пам’яті. І якщо ця свічка запалиться у кожного з нас у серці, то Україна дійсно стане вільною і незалежною, а в Україні запалає вогонь відродження.

Сьогодні й назавжди молоде серце повинно берегти пам’ять про всіх, хто відстоював державу у тій смертельній війні.

Вшануємо пам’ять тих, кому не судилось вернутись з поля бою, хвилиною мовчання.

Звучить пісня у виконанні гурту «Мандри».

 Пісня Київської юнацької школи 1918р., сл. та муз. невідомого автора